Є друзі – і чужі, і рідні,
і маю добрі врожаї.
Усе моє – поля, гаї.
Але нікому не потрібні
версифікації мої.
Одна надія, що на небі
читаються мої думки,
які написані для тебе,
але немає ще потреби
запам'ятати ці рядки.
Бо ти чекаєш на шамана,
московію Батия-хана,
вдихаєш інший аромат
нової Шамбали – Корану,
що відміняє шаріат.
У тебе Біблія настільна,
а віруєш бозна-кому –
попу Росії.
Ти наївна.
Є Україна самостійна,
а ти не віриш і Йому.
І живучи у цій юдолі
нещирості і каяття,
не відаєш науки волі,
яка гартує наші долі
на сцені нашого буття.
Не знаєш ролі України
у промислі Його мети.
Життя навчає і дитину,
що наша нація єдина,
а ти чужа у неї... ти...
Ми стоїмо, ми не упали.
Ще не пожаті врожаї.
Феміда виставляє бали,
коли кінчаються бої.
Ще не сиділи генерали
за підлі подвиги свої.
Тебе науськує політик,
який у суєслів’ї пліток
не добачає рук Москви.
Не ми одні у неї свідки,
коли гниє із голови,
коли готує нас у клітку
руками нашої «братви».
Тобі куди? Мені – направо.
Аплодисменти!
Тихо...
Браво!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630020
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.12.2015
автор: I.Teрен