Те, що було, нічого не поправить,
Все що зробив - навіки тому буть,
І як нестерпно розпинає память
Чомусь завжди таку підсудну суть.
Так болісно і щемно розіллється
По всьому серці згадка, що було!
І так сполохано заб’ється серце,
Що, скоєне, не виправити зло.
Несамовито в памяті спливають
Всі пелюстки ображених квіток.
Та добре знаю - десь мене чекає
Мій гострий і останній завиток...
Його боюсь, ніяк не наближаю,
Як Страшний суд, він якось надійде.
Що буде потім, те ніхто не знає,
І я не знаю, що на нас там жде.
І про одне лиш мрію я віднині,
Хоч трохи, ще таки нагоду мать,
Щоб всі мої, болючі ті, провини
Самому на цім світі відстраждать!
29.10.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630012
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2015
автор: Микола Серпень