Я так переживала, поки їхала в електричці. Не знала чого чекати, але
намагалась згадати все, про що ми говорили раніше. Книжка Кафки ентузіазму мені не
додавала, тому я відклала її в бік і просто дивилась у замурзане вікно. Нарешті Львів,
телефоную тобі, ти не відповідаєш. Ок, виходжу з будівлі вокзалу, шукаю тебе
поглядом і він зупиняється на твоїй посмішці. Ти впізнала мене раніше, ніж я тебе. Ти
не одна, ми не обіймались і не знайомились "офіційно”натомість,
просто "привіт", ніби
ми старі знайомі. Але таки познайомилась із Оленкою.
Йдемо до тебе, стандартні розмови про те, як доїхала, про Львів і т.д. Я,
нарешті, почула твоє "дванаЙдцять". Майже на місці. Я десятки разів проходила біля
цього "лиса" і напису на дверях твого під'їзду... Піднімаємось сходами, кажеш, що
поверх 4ий,
а відчувається, ніби 56.
Важко дихаю, знімаю верхній одяг, роззуваюсь,
йду мити руки, заходимо у вітальню. Кажу, що по дорозі зустріла Миколайчика, віддаю
тобі твій подарунок. Ніби, сподобалось все, ок) Ти розказуєш про свої цимбали, багато
посміхаєшся...я готова уже потонути у твоїх блакитних очах, але чекаю, пам'ятаю про
те, що я classy lady. Вирішуєм піти щось поїсти, проходимо повз ярмарок, йдемо в
"Пошту", замовляємо пиріг з тунцем смакота.
Говоримо про Київ, Майдан,
Катю...йдемо гуляти далі...показуєш мені цікаві місцини радянський
дворик, якісь
невеличкі храми, дворик загублених іграшок фотографуємось
разом у бруднющому
дзеркалі, фотографую тебе на гойдалці.
Забула про важливу подію!!! Коли ми спускались сходами, ти сказала, що тобі
треба в туалет, довго думала повертатись чи ні, але я сказала "біжи" і ти пішла. Тебе
довго нема, я вже встигла поговорити з мамою, походити тудисюди.
Нарешті
відчиняються двері і ти кажеш, що в тебе тут "проблема" здерла
шкіру на пальці, коли
взувала чоботи. Перша кров...сувенір на пам'ять про мене. Потім я ще буду цілувати
той пальчик, щоб швидше загоївся.
Нагулялись, втомились, змерзли, вирішили випити глінтвейн біля ялинки на
проспекті Свободи. Говоримо про мови, різні культурні відмінності. Йдемо знову
додому. Ти в кріслі, я на канапці. Театрально покашлявши, ти пересідаєш до мене,
цілуєш, обіймаєш. Мої щоки горять від холоду, вина і сорому...яка ж ти...хочеться тебе
з'їсти... Ти вже в мене на колінах, я гладжу твою спину, сідниці, ми цілуємось без
зупинки, не відриваючись одна від одної. Залізаю тобі під светрик, гладжу твою гарячу
шкіру, цілую твою шию. Приємне тепло розливається по всьому тілу. Знімаю твій
светр, ти намагаєшся розстібнути мою сорочку важко,
але в тебе виходить! Звертаєш
увагу на мою футболку, питаєш, чи люблю Британію кажу,
що люблю Америку, але з
її прапором була тільки біла, а я хотіла чорну. Далі час ніби зупиняється, чи, навпаки,
безжалісно пришвидшується? Розстібаю твою сорочку, милуюсь твоїми грудьми: вони
гарні маленькі
й акуратні...хочу їх цілувати і цілую, зсередини тебе виривається такий
солодкий стогін… Ми вже обоє без футболок, лежимо, гладимо одна одну, цілуємось,
намагаюсь залізти тобі в джинси, але кажеш, що в тебе місячні. Не знаю через скільки
часу, але ти сама кажеш, що таки можна, але лише так легенько, зверху :) Ти кінчаєш
прямо там на канапці, через певний час те саме роблю і я. Просто лежимо, обіймаємо,
мовчимо, не знаю де ми зараз думками, цілуємось… Дзвонить тато, мушу вдягати
футболку і так відповідати йому кажу,
що все ок, гуляємо… Як же з тобою добре, ти
часом дивно дивишся на мене, ніби думаючи “у що я вляпалась?” і, не збрешу, якщо
скажу, що мені це дуже приємно. Намагаюсь випитати про що ти думаєш протягом
усього часу, але у відповідь отримую тільки “нічого”, “знаєш” і “бо”. Ти вивчаєш мене
своїм поглядом, я вивчаю тебе своїм ці
збентежені, сором’язливі погляди… Дзвонять
твої друзі, питаючи чи йдемо гуляти ввечері ні,
нікуди не йдемо, хіба лиш на кухню готувати
пасту. Я чищу моркву, ти все
інше. П’ємо вино, в тебе тільки сухе, але мені
сьогодні смакує і сухо, бо солодка сьогодні в мене ти. Масаж ніг, тобі не подобається,
коли чіпаю твої коліна :) Розказуєш про сусідів. Граємось в дивну гру руками тобі
подобається. Подобається ще більше, коли я програю. Слухаємо Dakh Daughters,
розказуєш про Пласт і про “там на пляжі, на Маямі”. Йдемо назад у вітальню з
медівкою...так, здається, медівку ми вже сьогодні пили.. в Арсеналі...ми ще купили
книжку “Танго смерті”...на одному з пішохідних переходів я взяла тебе під руку...і
більше не відпускала. Отже, йдемо у вітальню, дивитись фільм. Вмикаєш
“Before...something”, але там забагато діалогів, тому вирішуємо подивитись “love
actually”. Фільм, звичайно ж, англійською мовою. Сидимо обіймаючись, періодично
цілуємось. Здається, що це не перша наша зустріч, а ми просто давно не бачились і
скучили одна за одною. Ти вже не в джинсах, а в піжамці. Фільм додивились, медівку
допили, зубки почистили, йдемо у спальню. Те, що відбувається там, неможливо
описати словами. Час зупинився і більше нічого, крім нас не мало значення. Ми довго
кохались, ти говорила англійською, кінчаючи знову. Не знаю, яка точно година, але
точно “тайм фор спунінг, ю ар май літтл ван”. Ти кажеш “нарешті”, вмикаєш колискову,
за деякий час нарешті вдається заснути.
8 година ранку, цілуємось, ти лежиш на мені, перехоплює дихання...ти
неймовірна. Так хочеться залишитись у цьому моменті якомога довше. Знову
засинаємо. Тепер вже 11та.
Ти йдеш в душ, шкодую, що не пішла з тобою. Робиш нам
чай. Треба збиратись, ненавиджу такі моменти, час так швидко пройшов. Говоримо,
фліртуємо, твоя посмішка зводить мене з розуму. Пакую свої речі,
цілуємось...фотографуємось в твоєму ЧИСТОМУ дзеркалі.
Йдемо в Криївку, трохи черги на вході, ти кажеш, що у хостелі Del pozitiff працює твоя
подруга… Заходимо, “Слава Україні! Героям Слава!”, отрута для москаля. сідаємо,
говоримо про Львів, ЛГБТ спільноту і “наші” проблеми. Їмо картоплю з яловичиною,
бринзою і цибулею. Ти гладиш моє коліно під столом, потім, вже на столі, я твою
руку.
Знову фотографуємось, ти фотографуєш мене, кажеш, що гарно вийшла, але трохи
темнувато; кажу, що тому і гарно, що темнувато :)
Виходимо з Криївки, починається снігопад, просто гігантські лапаті сніжинки. Що
ж. ще один гарний знак...кров...сніг…
Ти питаєш, чи знайдеться в мене ще місце для гарячого шоколаду? Так, для шоколаду
завжди!
Майстерня шоколаду. Говоримо про свої негативні риси характеру, про
Різдво і сімейні традиції, показуєш фото своєї “сім’ї”. Твоє друге ім’я Богдана і ти
янголятко так
сказав священник, коли тебе хрестили :) Так, я з цим згодна! Знову
треба йти...тягнемо час, довго збираємось, ти питаєш, чи я можу залишитись на
довше…
По дорозі на вокзал ти грієш мою ліву руку у своїй кишеньці, там в них паті… Так сумно
на душі, не хочеться їхати, не хочеться відпускати тебе. Побачимось у 2015? Дуже на
це сподіваюсь. На платформі...обіймаю тебе, показую провідниці квиток, стоїмо далі,
кличу тебе з собою, вже час..цілую тебе, б’ю по дупочці...твоя посмішка...вагон...не моє
місце...я вже скучила і смайлик у відповідь :Р
Я отримала у подарунок альбом Курбасів і емерікан чоклет. Вдома...посміхаюсь
як ідіотка...не працює інтернет, телефоную тобі...говоримо...душ, ліжко, переписуємось.
Кажеш, що твоє ліжко пахне мною...спати...спати...спати.
Наступного дня ти кажеш, що я тобі подобаюсь, але ти боїшся...я теж, повір мені…
Ти їдеш в Штати...не йдеш мені з голови...кажеш, що в тебе та сама проблема...не
поспішаємо… Чи є якісь спешл ріквестс із Штатів? Ні...повертайся швидше...ти
потрібна мені тут
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2015
автор: Natalie Natalie