[img]http://www.goodwp.com/large/201108/19659.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c7005/v7005154/8ffc1/x7H-nTbtP1A.jpg[/img]
А снігу нема… Вже і грудень дорогу прослав йому,
Вже паморозь-пудру розсипав: ступи та й іди…
І крига тонка, як поличка у креденсі давньому,
Рипить під напором сріблясто-дзвінкої води.
Напудрені віти духмяної хвої, колючої,
Морозне повітря гойдають – і чується скрип…
Дерева мої безголосі, чи й вам надокучили
Такі недоречні зимово-сумні кольори?
Клубочиться подих – це я видихаю жалі свої,
Вдивляюсь у річку, немов у розбите трюмо…
Допоки мене ти триматимеш вперто на відстані
Півкроку, півзойку, півдотику, чуєш, зимо?
Кому твої ткалі готують полотна розніжені,
Для кого у домі твоєму наткали красот?
Цей ранок безсніжний, як лезо пекуче, як ніж в мені!..
Прокручую вкотре окремий якийсь епізод:
Неначе навмисне хтось просто ввімкнув на “repeat”* його…
Здавалось, доросла, давно вже не вірю в дива́…
Та хочеться ди́ва – простого, наївного, світлого,
Як пригорщі свіжого снігу за крок до Різдва!..
[i]*Repeat (англ.) – повтор.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628947
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2015
автор: Наталя Данилюк