Так хотілося б з долею бути у долі,
І всі трабли - в мішок, а мішок - за плече,
Тільки тисне на паузу хтось мимоволі,
Зупиняється птах і ріка не тече.
Зупиняється час. Він сьогодні не йтиме.
Світ вчорашній, як слід, під вітрами прочах.
Нам дивитись так боляче стало очима,
Бо історія твориться в нас на очах,
Бо сьогодні чіткіше межа, де тут наші,
І чутніш, як сичать нетутешні чужі.
Навіть ангели нині і ті в камуфляжі,
Їхні крила – надійний блокпост на межі,
Де ріка і де птах, і де очі безсонні,
І де ангелом бути тепер багатьом.
Наймолодший, якому посріблило скроні,
Озирнеться й моргне нам: Все буде путьом!
І ріка потече по-весняному лунко,
І пер́́ерве крилом довгу паузу птах,
І засяють веселки з дитячих малюнків,
нахилившись до ангелів на блокпостах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628463
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 13.12.2015
автор: Сергій П*ятаченко