Перевелися уже пілігрими.
Барди й паяци почили в раю.
Кануть у Лету гармонія, рими.
Мода на ню, парвеню, дежавю.
Тихо орудує сапою лихо –
гвардія типу режиму ЦеКа.
Із неоліту виказує пи́ху
неоеліта з душею совка.
Є менестрелі, нема панацеї.
І спонукає неволя людей
йти у нікуди, заради ідеї,
що обіцяє – ніколи й ніде...
Дереворити – химери... Пенати –
поутікали до іншої хати.
Гаряче жити у вирі подій...
Має юродивий що приміряти:
торбу позичену, посох чужий
і суєвір’я лихої недолі.
І не рятує Висоцький і Цой.
У позачассі, тамуючи болі,
йде одинокий ліричний герой.
Думає, –[i] поки іду за юрмою,
мушу носити за неї суму.[/i]
А сповідаючись, каже Йому:
[i]– Маю водити її за собою
і видавати себе з головою
щирою лірою бозна кому.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628432
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.12.2015
автор: I.Teрен