Вітер густою щетиною
Сколює шкіру дерев.
В Бога сховавшись за спиною
Хмари за кінці дере.
І розсипає правицею
Пух на поснуле село.
Квітами, лісом, травицею
Знов заросло моє скло.
Дах, посірілий від холоду,
Ґуґлю напне мимовіль.
Тільки димар поміж бороду
Пхикає люльку в метіль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628340
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.12.2015
автор: Олена Іськова-Миклащук