[i]...Ми самі не даємо собі бути щасливими.[/i]
В.Якимець,”Піккардійська терція”
(“Лір-арт”)
Хочемо щастя, хочемо.
Плачем, волаєм, шепочемо:
хочемо. Хочемо! Хочемо...
Тільки свідомість сонна
ані півкроку не рушить
далі від планки бажання.
Все тротуари топчемо
власних амбіцій і мрій,
дехто наважиться навіть
гордо покинути натовп
і по газонах блукати
в сумнівів сірій траві.
...Диски образ накручуєм,
жертв удаємо змучених.
Душі свої скаламучені
прилаштували для зручності
в певний, як світ, тріон:
Гордість. Бажання.
Сон.
Крок за межу?
Страшить невідомість,
там вимір новий:
ні перил, ні газонів –
чагарі та безодні.
Чи знайдеться стежина
між підступним корінням,
де обважнілі крони
пошуків, сліз і страждання
сил позбавляють останніх,
де королівські шати
власництва й егоїзму –
у жалюгідне шмаття,
де поверховість прісна
з босих кровить підошов,
де ореолом – віра,
пульсом артерій – надія,
станом єства – любов.
[i]Ілюстрація: Анна Олійник[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627807
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2015
автор: Близнюк Алла