На великому рожні сонця
смажиться день.
Люди - човники ткацьких верстаків -
снують у напрямках,
що відомі лише їм.
Полотно буття тчеться
само по собі
або,
якщо бути прискіпливо-точним,
з волі Божої.
Маленький хлопчик
з палаючим поглядом
спостерігає,
як
бджоли п’ють сльози квіточок, -
хоч хтось подумав:
пилок збирають…
Метелики полохали безтурботність,
собаки - котів,
коти спали, зневажаючи собак…
і раптом
хлопчик помітив той рожен:
мамо, а за віщо сонце смажить день?
Всі грішні – промовчала тиша.
І я? - засумував хлопчик.
Ти – ні, бо ще бачиш,
як бджоли
п’ють сльози квіток…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626805
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2015
автор: RedkaSM