«Ти скажи матусенько, на скільки ж він поїхав?
Ти скажи рідненькая, ти скажи на втіху…
Ти казала Новий Рік, проведемо разом…
Ну, чому ж не дзвонить він, може я, образив?
Ну, чому ж не пише він, може не сумує?
Ти скажи рідненькая», – хлопець репетує.
«Ти казала він прийде й ми підемо в гості,
По дорозі забіжим до Мишка та Кості…
Я казав, що доведу - в мене, теж є тато!
І вони тоді лишать з мене глузувати…
Ти казала матінко, він в нас самий сильний,
Ти казала рідная, він самий красивий…
Ти казала кращий він, в нас він, самий чесний,
То чому ж поїхав він, кинув нас безчесно?
Ти скажи «чому,чому», - все маля питає.
А вона сидить в кутку, мовчки, і ридає…
І лиш фото на стіні, дасть про себе знати.
Там у формі, молодий, став біля гармати,
Зовсім юний ще юнак, має дві петлички.
Лиш у правому кутку чорна висить стрічка…
04.12.2015 Володимир Царенко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626055
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2015
автор: Володимир Царенко