Знаєш, друг, я бував у Канаді.
Бачив світ, справжню розкіш і пекло.
Десь були українцеві раді,
Десь я був наче ворог запеклий.
Я молився і Богу, і долі,
Щоб позбавив від грішних думок.
Мав завжди більше власної волі,
Стосувалось це також жінок.
Я їх пив, ними жив і марив.
Їм сніданки носив у постіль.
Друже, я́ став немов примара.
Я ділив з ними власний простір!
Як прийшов перший вечір осінній,
То згадав її плечі тремтячі,
І ту сукню червону ,вечірню,
І ті очі примхливо-гарячі.
Знаєш, їх не достатньо "мати",
Дарувати пісні, з ними жити.
Жінку треба уміти кохати.
Жінку треба уміти любити.
Як її у тій сукні зустрінеш,
Поговориш хоча б із хвилинку,
Передай, що мене вже не зміниш,
Та люблю я свою українку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625613
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.12.2015
автор: Юлія Антоняк