Стільки болю крізь пальці… Ніколи такого ще пійла
Не пила, не вживала, іще не тримала в зубах.
Стільки трунку в словах… І неначе немає вже діла,
Це минуле – поховане, буцімто спалене в прах.
Кожне слово – кинджалом колючим прямісінько в серце,
Мов наточений ніж, розриває судини і плоть.
Добре кажуть, минуле – забуте. Забудьте, уперті!
Не копайтесь у пам’яті, там не знайдете щедрот.
Не знайдете нічого, крім болю, крім спраглої туги,
Крім оплаканих днів і таки не досягнутих мрій.
Наша пам'ять ніколи, одначе, не була нам другом,
І, на жаль, крім науки, нічого не знайдемо в ній.
Добре кажуть, ніколи не треба дивитись у “Вчора”,
Бо поховані миті зруйнують щасливе “Тепер”,
Бо всі спогади надто не терплять у собі повтору.
Час – це вічний, бездушний і часто німий людожер.
28.11.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625305
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.12.2015
автор: Альбіна Кузів