Чому ви не назвали мене Вірою?
Надією, Любов'ю чи Софією?
Бо, кажуть, у житті усе від імені,
Якого не зректися і не вимінять...
То, може, називай мене Софією,
Хай буду я для когось диво-мрією.
У Мудрості скупай дощами ситими,
Водою, що ні вихлюпать, ні випити...
Це з Вірою повернеться нам втрачене,
(Й сліпі у Вірі починають бачити.)
Щоб серцем доторкнутися до вічного
І з Вірою наблизитись до істини...
З Надією, мов з теплою хустиною,
Із сонячною, радісною дниною,
До Мудрості і Віри прихилитися
І разом з ними тихо помолитися...
Любов'ю, що давним-давно освячена,
Тією, що ніким не буде страчена,
Назви мене, страждаючу й знесилену,
Любов'ю, що тримає Землю крилами...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Чому ж ви не назвали мене Вірою,
Надією, Любов'ю чи Софією...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624981
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2015
автор: Наташа Марос