Ти кажеш: людей не змінити!
Я кажу: їх змінять обставини.
Ти кажеш: взаємності тяжко добитись,
Я ж кажу: можна просто кохати.
Ти кричиш, що від мене підеш,
Я кажу: не тримаю, ось двері.
Знову зриваєш зі стін в коридорі,
Старенькі шпалери, що разом клеїли.
Ти мовчиш, бо нема що казати,
Я кажу: невже слів забракло?
І спакуєш всі речі до ранку,
Щоб піти і мене не побачити.
Набереш і щось скажеш, ледь чутно, під носа,
Засмієшся і голосом млявим,
Нагадаєш мені про тоненьке волосся,
Від якого шалено було до нестями.
Я місцями тебе забуваю, зникаєш,
І розуміти тебе вже не варто.
То життя таке, як після страти.
Загубило весь сенс існування.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624643
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2015
автор: Васильева