Була колись у Києві історія весела,
В містах жили містяни, селяни, звісно, в селах.
Часи післявоєнної нестачі та нужди,
Тож люди виживали, крутились, як могли.
Жила аристократка в самому центрі міста,
Доглянута, тендітна, з вищого сорту тіста.
Шановану посаду, казали, обіймала,
Неначе все було, та радості не мала.
Напевно дуже зайнята ця дамочка була,
В квартиру молоко їй приносила з села
Селянка у хустинці, ровесниця її,
Вони наче здружились, та й стали вже свої.
Було б все дуже добре в кияночки житті,
Та лиш одна незгода їй не давала жить:
Набридло їй самотньо смачні напої пить,
Душа мужчини просить. Та де ж його знайти?
Весняною порою, напившись молока,
Прийшла якось раптово ідея ось така:
«Спитаю у молочниці, їй можна довірять,
Проста ця молодичка в пригоді може стать».
Тим паче вона вхожа в квартири багатьох,
Може знайдеться часом десь вільний мужичок…
До того ж пані щедра змогла пообіцять,
Що гарну нагороду за це готова дать.
Запали прямо в душу щодо грошей слова,
Нагода дуже слушна, та жениха ж де взять?
Вже всіх перепитала, кого тільки могла!
Купюри відчувала в своїх уже руках…
Задумалась селянка, й придумала ґешефт,
Куди поділась ревність, за гроші можна все!
Сказала чоловікові, що так, мовляв, і так,
А він не довго думав – у Київ, іще б пак!
Цікаво було дядьку, як то у місті жить,
Тим паче, жінка просить, уважив, що робить?
Грошей їй захотілось, ну то її діла,
На зраду тимчасову згоду ж сама дала!
І півнем-діло, хвацько, солом’яний «жених»
(Не думав, що зненацька такий впаде сюрприз!)
Пішов, всі справи кинув у рідному селі
Цікавий до інтриги, дарма, що на брехні!
Його впустила пані як рідного в свій дім,
Увагу приділяла, жили, як молоді.
Не знав таких відносин Петро той чи Іван,
Молочне жінка носить, виду не подава…
Терпіння вистачало на вмовлений лиш час,
Згодом його не стало, урвалось якось враз!
Не йде ніяк додому Іван той чи Петро,
З образою на нього несе їм молоко.
«Чи втратив, може, пам'ять на київських харчах?!...»
Та справа була марна, на хоче він назад!
Молочниця в ударі, скандал вчинила там,
А дама так спокійно: «Вирішує хай сам!»
Для жінки катастрофа, справжнісінький провал!
Продала чоловіка й згадала про права -
Пішла до суду грішна заяву там писать,
Шукати справедливість й своє таки забрать!
Кияни пам’ятають, хто в тім районі жив:
Напроти стадіону проходили суди.
Сенсацію кумедну послухати прийшли,
Не вистачало місця, стояли у дворі.
Не важко здогадатись який дав вирок суд:
Сталось, як мало статись - розплата тут як тут!
Хотіла обдурити молочниця скупа,
Та в дурнях залишилась урешті-решт сама…
26.11.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624411
Рубрика: Гумореска
дата надходження 27.11.2015
автор: Галя Костенко