і вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,
задзвонять в моє серце джагани в копальні.
Б.-І. Антонич
Буддених слів пилюка брудно-чорна
Йому щодень горлянку хижо рве,
Щоб привідкрити тайну непідробну
Поету треба стати шахтарем.
І день, і ніч співучий камінь коле,
Попід склепінням котиться луна,
Його знаряддя з криком болю
Палючі іскри в безмір виверга.
І каже хтось: "Замкнутися у штольні
Абсурд, то ж саморобная труна"
Але сонм прагнень завше невпокорних
У скелю серце дужче ще вганя.
Пробити б цей благенький підмурівок,
Щоби дістатись Всесвіту нутра,
Немає в ньому зачину й кінцівок,
Матерії лиш первородна глибина.
Вже прорізи в породі рівчаками,
Не янголом, а вороном став сам,
Та не відступить, буде бить й дзьобами,
Хоч би й у серці плавився вольфрам.
Аж ось скришалася міцна завіса,
І хаос вирививається ключем,
Усе в нім змішане, як рай із бісом,
Тріумф із розпачем, любов з мечем
Враз спалахне, застигне в камінь вутлий,
І часопростору зашиється діра,
Так згине він, та віршем - куснем вуглю-
Нащадок буде мрії зігрівать
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624157
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.11.2015
автор: Віталій Стецула