В далекім царстві зліг туман...
І дощ, і холод - не обман.
Стоїть царівна, та й ридає,
До неба руки простягає:
"Чому є так? За що мені?
За що та кара? Біль душі?
Такі щасливі ми були...
Кохали ми... Й не зберегли.
Царевич звіром грізним став.
Забув... Забув, як він кохав...
Не йму я віри... Що із ним?
Мов хмара з блискавкою й грім.
І ненависть в очах сичить,
Та спопеляє... Хоче вбить.
Кудись поїхати? Втекти?
Сховатись? Душу б зберегти...
А як же ж він? Його душа?
Він захворів?.. О, небеса!!!
Врятуйте Тая! Я прохаю!
Верніть кохання! Я благаю!
Мій милий, любий, дорогий,
Проснись, почуй та зрозумій!.."
Благань котилася мольба,
Гірких ридань текла ріка...
Такою помстою була
Від відьми чари й злі слова.
Прокльоном лягли на сім'ю,
Щоб згинули, ввійшли в пітьму...
"Щасливій парі вже кінець, -
Радіє відьма, - мій вінець!
Мару пустила в очі я,
Царевич мій - цариця я!"
Пішла царівна ген за гай,
Де сходить сонце, неба край...
Шукати ліки, зберегти
Своє кохання від біди...
Ішла далеко, десять ніч,
В путі стопилось сотні свіч.
До Сонця в дім вона прийшла,
У двері стукає й проха
Її впустити: "Бо з жалю,
Загину скоро й тут впаду!.."
Устало Сонце, відчиняє -
Кругом собою осяває,
Царівну в хату проводжає,
Частує й щиро пригощає:
"У чім біда? Чому прийшла
Чарівна гостя молода?"
Промінням слізки утирає,
Теплом та світлом утішає.
Тим часом в царстві ґвалт здійнявся.
Шукати Санну всі піднялись.
У Тая сон вночі пропав,
Про свою згубу вже гадав...
Осиротіло все навкруг,
Хвороб нашестя і недуг...
І крик здіймався в небеса,
Зболілось серце і душа.
Недужим дідом Тай вже став,
Упав із сил, та все шукав
Свою царівну молоду,
Дружину Санну дорогу.
А відьма з люті аж лютує,
Над чаном зілля знов чаклує.
Скликає гадів і примар,
Щоб надіслати нових чар...
Аж диво дивнеє явилось -
Скрізь хмари Сонце опустилось,
Разом із Санною іде,
Де ступить - темінь пропаде.
У Санни сяйво теж в руках,
Любов і віра у очах.
Несе до Тая - прикладає,
Цілющим ліком огортає.
І стала ясність навкруги!
Защебетали всі птахи!
Веселка барвами заграла,
Та темінь з чарами пропала.
Проснувся Тай, на ноги встав,
Недуг лишився, блуд пропав.
На Санну й Сонце він глядить,
Вклонився низько й говорИть:
"Спасибі Сонцю і дружині!
Змінився я!.. І ще, від нині -
В моєму царстві назавжди
Не буде місця ворожбі...
Довір'я і любов сильніш
Від пут брехні, - її оков!"
В далекім царстві Сонце сяє,
Щасливо пара проживає...
Кохання поселилось знов,
Панує Згода і Любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624130
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 26.11.2015
автор: Фея Світла