[b]Добре, що люди, які нас оточуть - такі різні. Їхні життя багаті на величні та мізерні історії - безмежний простір для натхнення. [/b]
[b]Квіти на місяці[/b]
Ти пам’ятаєш час, коли ти не була для мене звичайною і всі слова, що ти говорила мені, не здавалися жахливими, а відвертість твоя була прекрасною, як перше моє кохання?..
Минуло.
Промайнув час рожевим птахом і обернувся світ у непристойні кольори. Триста тисяч різнобарвних теорій і лише три чорно-білі слова – вони для мене.
Тепер я не здатен оцінити світ навколо себе, він поруч лише існує. Динамічний, швидкоплинний, незрозумілий, - адже як зрозуміти, куди несе цей потік? Коли постійно перевіряєш, чи нічого не загублено у пам’яті, чи вистачить енергії на ще один крок вперед? Хай так.
Я полюбив тебе всім серцем, про яке казали – камінь. Обернулося небо на чисте дзеркало і відобразило у глибині своїй всю безмежність мого кохання до тебе...
Нестримно бажав цілувати тебе...
...Тіла наші святкували народження – в одну мить, в один зойк, в єдиних сльозах. Стіни мовчали, вікно соромилось за синіми портьєрами. А ми святкували народження вкупі з розбитим віднині життям та ще кілька годин потому не шкодували про це.
Любили...
А згодом...
Відцвітали на місяці квіти, що я намалював для тебе невмілою рукою. Щодня місяць ховав частинку свого обличчя, щодня ти губила частинку свого кохання.
Я знайшов їх усіх – розбитих, загублених, потоптаних тобою, зібрав їх у своєму серці.
Пошматоване кохання склеїв. А потім побачив на ньому ті ж квіти, що були на місяці... та час, коли ти не була звичайною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624117
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2015
автор: Єлена Дорофієвська