Чарівна квітка, сонячне дитя,
Вклонялось вітру у широкім полі.
І кращого ніж в соняхах життя
Не уявляла, й іншої ж бо долі.
Щоранку посміхалась небесам,
Та небу говорила: ,,- добрий ранок".
І бачила, як угорі летить оса,
До неї, щоб присісти на сніданок.
Та хтось , кудись по полю йшов, чи брів,
Й забрав з собою сонячну голівку.
А потім перестрибнув через рів,
у інше поле, щоб знімать на плівку.
Потрапила голівка в бур'яни,
А після них, тоді в якусь домівку,
Де сяяли картини на стіні -
Її жбурнули прямо на долівку.
І зрозуміла квітка, що буття
не завжди пахне медом і нектаром.
ДЕ СЛЬОЗИ ЛЛЮТЬ - ВІДСУТНІ ПОЧУТТЯ,
АЛЕ ЖИТТЯ Є СПРАВЖНІМ БОЖИМ ДАРОМ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2015
автор: Світлана Петренко