Пам’ятаєш, біля хати
росли дві тополі.
Почне вітер колихати
бува їх поволі,
Загуде над димарями,
зашумить у кронах.
Ще нема у хаті мами,
землю ніч хоронить.
Каганці мигтять, на печі
оживають тіні,
жахом видиться малечі
їх палахкотіння.
Хвіртка скрипнула, в оборі
зітхнула корова,
Мишка пискнула в коморі,..
тиша, ані слова.
Наче струни, наче стріли
напряглися душі ...
Раптом в небі загорілись
зорі наче груші.
Місяць виринув з-за хмари,
освітив долину,
На долині, як в тартарі,
жах кущі розкинув.
Наче древні яничари
табори розбили,
Не то грішні після кари
копали могили.
... освітив і знову згас,
сховався за хмари
І одних покинув нас
на нічнії мари.
Але ми вже не лякались -
тато й мама йшли,
До діток своїх вертались,..
а ми ж спали і росли.
Пам’ятаєш біля хати
було дві тополі ...
Ой, не треба сумувати
Та про наші долі!..
Присвячую рідним сестрам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2015
автор: Ivan Kushnir-Adeline