Зажурилась моя Муза,
Плаче, як вдовиця.
І моє розбите серце
У грудях, - мов птиця,
Що у клітці зачинена,
Б’ється, сіромаха…
Рветься на солодку волю,
У небо над дахом.
Зачинила його доля
Не замком, а лихом.
А воно когось кохає
Не голосно, тихо,
Аби люди не узнали,
Не стали сміятись,
Аби диво це весняне
Не змогли забрати.
Не журися, безталанна,
Нащо оті сльози?
Все – одно це горювання
Нічим не поможе.
Краще, Музо, засміємось
Усупереч лиху,
Аби воно не тішило
Невситиму пиху.
Краще, мила заспіваймо
Пісню про Вкраїну
І цим серце зігріваймо
В недобру годину.
Бо ця пісня про хлопчину,
Що пішов до війська,
Про калиноньку – дівчину,
Що до серця близька,
Про шнурочком – чорні брови
Та карії очі,
Та про наші, Українські,
Неповторні ночі!
24.11.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623765
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2015
автор: dovgiy