Як ковзко на цій видноті.
Зусібіч вирує морем,
Яке не всередині,
Бо грукотом лине з очей.
Так, воно дуже мертве,
Та заживить колись темні рани.
Закохалась у причинність,
Підвела її до межі,
Щоби стрілити власноруч.
По твоєму тілу тектимуть ріки,
По моєму - мощені дороги.
Тобою пливтимуть,
Та не тебе топтатимуть.
Слово стрягне
Рястом у долоні.
Воно націлене впіймати запах м’яти,
Хоч вона всохла
До сталості онімінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2015
автор: Олена Ганько