По пиці, ще рукою, не по моді,
Залиште ляпас тільки для жінок,
Б'ють здирників ногами вже по морді,
Чому ж у всіх це викликає шок.
Прокинулись, здригнулися від крику,
Підняли вереск, - «Це ж сором і ганьба!!!
- "Не можна ж бити чоловіка в пику,
та ще ногою, навіщо ж вам рука?
Тим більше, що цей пан у нас «шановний»:
Почесний громадянин, керівник…
Якщо рука потягне на умовний,
То ця нога можливо і на рік."
На це спокійно відповів козаче:
- «Навіщо підіймали ми Майдан,
Щоби всі ті пристосуванці і ледачі,
Як ті щури, засіли б по містам,
І далі б крали, брали, і будували дачі?
Нас зневажати більше я не дам.
Дивіться, та хіба ж він постраждалий,
Я вам звичайно може не Ван Дам,
Але ж «маваші» мій був дуже вдалий.
Нокдауну нема, ані синця,
Із чого ж зроблена його «кампана»?
Я мітив у середину лиця,
А вийшло, що наскочив на барана.
Я зараз розповім, як все було,
Я йшов упав, ногою зачепився,
І щось такі по пиці загуло,
Буває все, ну може помилився.
Можливо, хлопці, погарячкував,
Так, дійсно, діяв я не по уставу,
Та, щоб я дійсно силу всю приклав,
Тоді мені би шили іншу справу»...
І знову влада гаркне хворобливо,
Догану дасть за прикрий інцидент,
Попросять вибачитись за це набите рило,
І втрутиться у сварку президент.
А може і не втрутитись і зовсім,
Він як той «ЮЩЬ», посади роздає,
І нагороджує їх щедро в дивній позі,
Із приказкою, - «те що твоє – моє».
Але ж панове все це так набридло,
І млявість реформаторів нових,
І те, що голови підняло знову бидло
І вже голосять деякі із них:
Про те, що час закінчити війну,
Про те, що все пропало, нас зливають…
Чи будувати нам оцю стіну,
Коли МОУ по схемі розкрадають.
Відводити озброєння, чи ні,
Коли рашисти в нас впритул стріляють,
І чи не здирництво це є, скажіть мені,
Коли на все тарифи підіймають!?
А ми їм гум конвої в Крим женемо,
Наш на відміну не залізо що вбиває,
Але завжди готова хитра схема,
І хитро хтось на цьому заробляє.
І заходилися судить Парасюка?
Лише за те, що не стерпів нахабства.
Судить майдановця, атовця, козака!?
І хто, колишнє остогидле люте панство!?
Ото ж дійшли до розбрату і чвар,
І б’ються всім чим можна, вже ногою,
Солодким сном не спить наш государ,
Жахається, що візьмемось за зброю.
А доки ми чекаймо на місію,
Хто вже врятує край від ворогів?
І с острахом плюємось в бік росії,
Іде війна, а що ти брат хотів…
За честь і гідність, за Волю і свободу
Боролися і боремось у віках,
Нема закону злочинця бити у морду,
І здирників паплюжити в віршах.
Найвища цінність, то для нас є Батьківщина:
Ця споконвічна, Богом дана нам земля,
І мова рідна, – як душа нетлінна,
І мати Божа і її Святе Дитя.
Слава Україні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623660
Рубрика: Сатира
дата надходження 24.11.2015
автор: CONSTANTINOPOLIS