Була простора ніч і тихе море,
І місяць все світив і щось співав.
Тебе почув собі на горе,
І морю я життя віддав.
Там в далині сиділа, мов царівна,
Розчісувала коси золоті,
Переплітала їх знов і знов манірно,
І сумно щось співала мов ві сні.
Тую пісню слухав я і вітер,
І погляду не міг вже відвести.
А хвилі все накатували тихі,
Не знали що тобі відповісти.
О Лорелея, пожалій мене!
Припини і розум мій не муч!
Я б тобі до ніг віддав усе,
Тільки не співай поміж тих круч!
А дівчина чекала на кохання,
І виглядала милого у хвиль.
Співала про своє страждання,
А він був за кілька миль.
Перевернутий човен ще гойдався,
І було тихо, і тишина, і горе.
Він у томі штормі вижити не сподівався,
Тож забрало його тіло море.
О бідна Лорелеє, о красуне!
Й моє життя вже у твоіх руках,
Я бачу як до скель мій човен сунне.
Прощвай, б'ється човен мій, вже крах…
І життя скінчилося для нього,
І море вже поглинуло його,
О Лорелея, горе, горе, горе,
Твій спів зачарував його...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2015
автор: Switlana