Пустеля в душі у мене велика
Немає оази ніякої там.
Пустеля безлюдна, засушлива, дика.
давно переповнена кількістю плям.
Ковтаю я камінь самотньої думки
І інколи сам не збагну я себе.
Від спраги вмираю, чекаю рятунку
Лиш тінь по піску за мною шкребе
Я інколи хочу побачити воду
Роз'їдені очі, залиті піском.
Здається відчув я якусь прохолоду,
Та ні то Мара ніжним зве голоском.
Я роздираю порепані губи
І голосно хочу кричати на світ
Не чують мене ні тварини ні люди.
У горлі не слина, а сірий графіт.
А небо блакитне сміється із мене.
І сяє, виблискує легкістю хмарки
А я наче попіл літаю шалено
І жарюсь мов на сковорді свіжі шкварки
Пустеля в душі у мене велика
Немає оази ніякої там.
Пустеля безлюдна, засушлива, дика.
давно переповнена кількістю плям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2015
автор: Собко Вадим