[color="#002bff"][i][b]Буває, втікаєш, навіщось, від себе,
Щось каже у грудях: "біжи, бо так треба"..
А очі назад все чомусь поглядають
Бо глосу того не чують, не знають...
І крила якісь огортають буває,
І ніби й журба непотрібна минає...
А очі про крила ті білі не знають -
Вони лиш назад все чомусь поглядають.
Так хочеться пам*ять розчистити часом
Лишитись з надійними лицями разом,
Та пам*ять на очі, нажаль, не впливає,
І погляд наївний в пітьму зазирає.
Потрібно хоч раз подивитися прямо,
Там світло зловити, залишити яму,
І очі самі будуть фарби шукати,
Коли їх наявність зуміють пізнати.[/b]
(с) козачка Сніжана[/i][/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623552
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2015
автор: Сніжана Репеченко