Мені щастить, бо я її тримаю
Не у порожній втомленій руці -
Долоня воду, набрану в ріці,
Не втримає, неначе віднімає
Ріка своє, зникаючи в руці
Мені щастить, бо я її сприймаю
Як небо зоряне; так восени
Сприймають жовтий смуток ясени -
Опісля літа, після цвіт-розмаю
Ним сповнені і вдячні ясени
Мені щастить, бо я її не знаю,
Як знають вміст улюблених книжок
І напрями торованих стежок,
Як штурман знає річища Дунаю
Без жодних карт і лоцманських книжок
Мені щастить, бо я її шукаю
На білих мапах дивокрай світів,
Де маяків чекати поготів,
І простір за межею виднокраю
Веде в безмежжя все нових світів
Мені щастить, бо я її тримаю
Десь у собі - на самій видноті;
Немов вогонь на тайному ґноті,
Вона одна ніколи не згасає,
Тримає цілий світ на видноті.
2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623354
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2015
автор: Максим Тарасівський