Підхопи мене, мить, на похилій ілюзій,
На межі непривітного серцю прозріння,
Доки я ще в хмільнім і сумнівнім союзі
З розмальованим витвором свого хотіння.
Коли тільки у думці почне розвиднятись,
Згаснуть бажані сни, небокрай засіріє,
Я відпущу тебе й буду гірко втішатись
З усієї халепи, сміху́, веремії.
І коли повернусь—винувата, змаліла,
До нудьги і тверезості в денному крузі,
Я не раз пригадаю ще, як було мило
В швидкоплинних обіймах затишних ілюзій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622973
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2015
автор: Вікторія Т.