Тут яскраві зорі і тихі ночі,
а я до тебе так сильно хочу...
Хочу губ твоїх губами торкнутись...
Важко жити так, щоб не спітнкутись.
Зніми свої маски, покажи своє личко.
Лицемірство твоє вже як привичка?
Ти куриш й зітхаєш... Ти вже не кохаєш?
Раніше говорила що кохаєш так сильно,
а зараз, лиш слухаєш стукіт серця
так пильно... Я вірю що боляче, я знаю
що важко... Життя не цукерка, життя це
не казка...
За кохання потрібно боротися разом.
Егоїзм як хвороба? Воно як зараза!
Немає вакцини щоб укола зробити...
А ти просто мовчиш й не зна що робити.
В житті /happy end/и рідко бувають.
Закохані люди часто страждають...
Пробачають лиш ті, хто щиро кохають.
Ідеальних немає, ідеальних небуде...
Ми люди! Мине все що було, хоча ніхто
не забуде, те що було, й того що не буде.
Я згадую часто твої карі очі... А ти, голос
мій, що ніжно шепоче: "Спи собі сама,
закривай маленька очі"...
"Навчився кохати? Навчись й пробачати"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2015
автор: Сем Діма