Вона не розуміла

Вона  не  розуміла,  чого  їй  так  весело,  чого  вікно  її  душі  так    очистилось,  заблищало.  Чи  то  від  того,  що  вона  попрощалася  з  Ним,  чи  від  того,  що    не  попрощалася.  Вона  сама  не  розуміла  того  стану,  в  якому  перебувала  –  петляла  десь  між  небом  і  землею,  між  сьогоденням  і  вічністю,  між  звіданим  й  невіданим,  солодким  і  перченим.  Все    якось  змішалося,  набрало  невизначених  барв,    форм,  невпізнаного  смаку.
Учора…,  так,  учора  їй  здавалося,  що  вона  Його  майже  позбулася,    видихала  з  гарячих  грудей,  по  краплі,  по  міліметру  віддаючи  навколишньому  обширу,  який  радо  клеїв  ті  дрібні  часточки  і  приймав  набуту  цілість  у  свої  обійми.  Та  ще  і  сьогодні  зранку,  коли  так  гойно  із  чаші  душі  теплою  парою  стало  пробиватися  почуття,  запарене  з  остатків  його  присутності  в  тілі,  вона  рішуче  спинила  той  процес  і  силою  думки  витиснула    рештки  магії  зі  своїх  змучених  судин.  
Але  після  обіду…    Та  ні,  іще  в  обід  усе  змінилося.  Він  повернувся…,  здолав  усі  незнані  його  і  її  пам’яті    шляхи.  Повернувся  і      тихо  ліг  на  спорожнілу  тахту  її  серця    рудим  пухнастим    котом,  щоб  відігріти  голос    давньої  пісні  –  тої  що  народилася  минулого  року  у  місяці,  коли  цвіте  верес,  з  маленької  чорної  зернинки  слова  у  її  горлі.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622633
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 20.11.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)