бо виливаються розніжені хвостаті вірші
з чаші горіховоі осені
що проглядає очима розпатраних туманів
Побожно
І
Глибинно
несучи себе до брами всесвіту.
і не маю жалю
за ними
віршами що йдуть за мною
убрід
дитинними
самітними
спраглими голосу
натомленими через день
вітряними і неподільними
безумцями
що вибухають кількома сонцями
і вертають німі.
маю жаль
що не вродили
навздогін
того року
квіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2015
автор: Нова Планета