я уже не боюсь
і ховатись не маю причини
за диван -
у мереживах павутиння,
у сміттєвому кошику,
де зіграв з домовим у нулики,
а загублені хрестики поховав
по причинним куткам,
вже не холодно...
я уже не боюсь
і точно змовчав би,
якби заклеїти рота,
але кавова гуща і карти Таро
пророкують: щасливим - зарплату,
а мені у мовчанні
хай тягнуться дні, мов мед з молоком,
в чеканні... нудотно і довго...
занадто "печалька",
як кремовий торт із десертним вином...
але я не боюсь...
щоб лишити себе насолоди,
увесь посуд побив на скалки
на минулого літа початку,
лише склянки сухі на згадку,
лише шторми морські на пам'ять,
лише шрами в душі
на вічність...
лишив - і розклав по-порядку!
не боюся я більше,
жалкую:
коли все по законах Феншую,
чи знайдуться знайомі лиця,
чи лишаться сліди на піску,
якщо все-таки ти залишишся,
а я піду?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621830
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2015
автор: Андрій Люпин