НА ДОРОЗІ.
Дорога моя, знов на тобі стою.
До чого ведеш – невідомо.
Давно проминув я зупинку свою,
Та ще не вернувся додому.
Каміння твоє у ямах, крем’яне,
Виблискує в темряві ночі.
Веди у майбутнє, дорого, мене -
В минуле вертатись не хочу!
Здається мені: ще попереду жде
Омріяна, всміхнена доля,
Яка милу радість в життя приведе
Як сяйво веселки над полем!
Здається, старому… немов не були,
До того, вокзали й причали.
Немов це для когось ромашки цвіли,
Немов не мене зустрічали.
Минали літа, під колеса шляхи
Звиваючись, стрімко летіли.
Траплялось, я падав на вирвах крутих,
Та довго відновлював сили.
І знову стою, світить Місяць згори.
Ще так до світанку далеко!
Для мене в оселі вікно не горить,
А шлях в невідомість нелегкий.
Допоки ще серце тріпоче, живе,
Допоки душа не старіє,
Мене у романтику молодість зве
І серце надією гріє!
Дорого моя, непроторенний шлях,
Не просто по світу блукаю:
Я прагну до неба, як сокіл, як птах,
Загублене щастя шукаю!
16.11.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621693
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2015
автор: dovgiy