День догора в багряному промінні,
Я тішусь тим, що він уже погас -
Бо вранці знову очі ці осінні
Тонким намистом поєднають нас.
Вночі туман розкинеться навколо,
Він вип'є сон і розтривожить біль.
Та сяйво твого погляду ніколи
Не дасть пропасти в мареві надій.
Твій погляд - океан легкого смутку
Нагрітий сонцем, витканий з дощів
Чарує ніжним сяйвом незабудки,
І топить в новій хвилі почуттів.
Він подих вічно сильної природи
Її невпинний і невтомний ріст.
В нім цвіт калини, що злітає в води
Там блиск озер і кучері беріз.
Твій погляд, він чарує і тривожить
Для серця ліки і для нього ж біль -
Та більш за все болить, що я не можу
Тобі зізнатись в слабості своїй.
Та ти дивись. Як завжди я спіймаю
Прозоре сяйво з під струмочків брів,
Воно мов пісня лине й розквітає
В легкім намисті вересневих днів.
Я з ним переборю душі тремтіння
І завжди буду вірити у те,
Що в цих очах казкових і осінніх
Весна кохання знову розцвіте...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621361
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2015
автор: teodor_85