Ніколи б не було ніде війни,
Коли б історію гортали ми завзято.
Наприклад: кличуть сина воювати,
А владні вдома на печі сини.
Колись як дакський цар ішов "на ви",
Вів свого сина на високу скелю,
А не ховав під ковдрою в оселі,
Щоб не упав і волос з голови.
Внизу стояли воїни стіною,
Списи тримали гостряками вверх,
Від кількості списів аж світ померк,
Було тих воїв наче бджіл у рою.
І цар кидав дитя на ці списи,
Бо йшли чужі сини із ним до бою...
Чому ж, коли кров ллється в нас рікою,
Усе не так, усе в нас навскоси?..
Чому сини, так званих слуг народу,
Сидять у Радах, за кордоном теж
І лицемірству влади нема меж,
Коли дають посмертно нагороди?..
Допоки свого сина їм шкода,
Чужого ж легко посилати в пекло,
До того часу буде бій запеклий
І кров тектиме в море, як вода...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621168
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.11.2015
автор: Патара