Рубікон

В  час  прощального  поруху  –  
Невгамовна  розрада.
На  останньому  подиху
Відкривається  правда.

Проросте  на  цій  правді  росток,
Біля  прірви  роками  зігрітій.
Що  простого  повітря  ковток
Найдорожчий  –  за  золото  світу.

Вже  погоничі    Всесвіту
Оточили  Надію
Чи  піднятися  ввись  я  зумію  …

Не  знаю,  не  знаю,  не  знаю.
Але  варто  сказати  сповна:
Не  зрадієш  з  брехливого  «раю».
Де  брехня  –  править  бал  «Сатана».

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621056
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.11.2015
автор: Андрій Ключ