Вона пішла. Ледь тягнучи валізу
Набутків, шишок, вигуків і зла.
Вона була, звичайно, не залізна.
Та слово визначальне тут - була.
Тепер - ніхто. Маленька сіра мишка,
Що бігає під травами в росі.
Від слави, бійок, кави - передишка
На все життя. Тепер - така, як всі.
Не визначальна. Зовсім другорядна.
Стонадцять перша в черзі - до похвал.
Без здатності комусь підсипать яду,
Чи вкликати бурю, чи скандал.
Собі хотіла доточити зросту.
З гори Олімп порозганяти всіх,
Кого вона вважала "недоростком".
Та - цитьте. Бо когось судити - гріх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620146
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2015
автор: Monro_3oktober