Свіча моя у церкві… ні, не плакала – ридала!
За миті лічені вся воском швидко заплила…
О, Боже, чим так страшно завинила?
У чому саме вина грішна душенька моя?
Скажи хоч ти мені, о, Боже,
Що я не так у світі цім роблю?
Чи роблю те, чого робить не можна,
Чи я не так як слід у світі цім живу?
Чому скажи мені, держитель неба,
Завжди втрачаю тих, кого люблю?
Що зрозуміть мені й засвоїть треба,
Щоб жити вільно і спокійно в цім краю?
Що маю ще побачити й відчути?
Ще скільки раз повинна серце своє вбить,
Щоб муки ці закінчились нарешті,
І щоб змогла я просто мирно жить!
Чому ти кидаєш мене у прірву?
Чому вогонь і біль мене постійно рвуть?
Що довести повинна цьому світу,
У чому ще знайти я маю суть?
Багато запитань - у відповідь мовчання…
І догорає у сльозах своїх моя свіча…
Я знов терплю, я знов іду остання…
О, Боже, чим так страшно завинила я?!
11.10.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620077
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2015
автор: Північна