Але речі прості, і нічого тут не вигадуй.
Місто спить, а у місті – ні міфів тобі, ні мафії.
Він приходив як лицар, а йшов неодмінно гадом
(і сонети тоді зазвучали, як епітафії).
Що не день – як не день, а суцільне глибоке днище.
Не стираються лиця, хай як не старайся вбити їх.
Я лечу, я лечу, я лечу усе нижче й нижче,
і мене помічають і видимі, і невидимі.
А любов – не любов, а остання у світі пристань.
Я лічу половинки, збираю докупи зламане,
відділяю зерно від полови і гублю числа,
коли він
не шукав,
не тримав,
не чекав.
Не знав мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620049
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2015
автор: Катка