В порожній дім приходять лиш листи.
І падають , і падають у скриньку -
хтось пише їх... Хтось пише їх тобі.
А хтось приносить і ніяк йому не ліньки.
Підходить близько - вікна вже сліпі
і двері глухо тиснуться у стіни.
А хтось усе несе листи тобі -
прості листи словами не простими.
Ти думаєш - нема кому чекати.
Боїшся стати кроком в порожнечу
сліпо-глухої і схололої за вічність хати,
яка ще може й сердиться за втечу.
Боїшся павутиння і завісів скрипу,
боїшся старості і зморщок стін старих.
Боїшся впасти на порозі і заплакать тихо.
Старі листи... Старі листи пригорнуться до ніг.
Ти перший після них за стільки років
по цьому дому кроки перейшов.
Старі листи, далекі й невідомі,
давно живуть, де ти себе знайшов.
Страхи перемагаючи і болі
ти сам сюди, як лист старий дійшов
і крізь щілину впав без болю долі,
збудивши тишу стуком підошов.
І лиш підлога холодом студила,
щоб ти вставав горіти, гріти, жити...
Листи старі, щоб ними піч топити
і щоб вогонь в печі не загасав.
Кому горіти, а кому лиш душу гріти...
На те й листи, щоб спогад зігрівав.
25.10.15.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619990
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2015
автор: Di Agonal