Рятуй

Ну  от,  стоїш  винувато  знову,
Немов  тобі  відібрало  мову.
Було  б  достатньо  простого  слова,
Та  десь  застрягло.

І  опускаються  руки  долі.
Чи  не  судилося,  чи  не  доля?
Чи  почуття  безхребетно  кволі,
Яких  я  прагну?

Мовчу  і  я  -    ні  свята,  ні  грішна,
А  скрізь  -  відлуння  твоїх  колишніх.
Якби  не  сумно,  було  би  смішно..
А  так    -  не  дуже.

Бо  я  слабка,  я  не  воїн  Спарти,
Підступна  доля  тасує  карти.
Відповідай  же,  чого  я  варта?
Рятуй,  мій  друже!

[b]©      Любов  Козир,  2015[/b]
__________________________
Фото  -  ©  Евгенія  Литовченко

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2015
автор: Любовь Козырь