Ну от, стоїш винувато знову,
Немов тобі відібрало мову.
Було б достатньо простого слова,
Та десь застрягло.
І опускаються руки долі.
Чи не судилося, чи не доля?
Чи почуття безхребетно кволі,
Яких я прагну?
Мовчу і я - ні свята, ні грішна,
А скрізь - відлуння твоїх колишніх.
Якби не сумно, було би смішно..
А так - не дуже.
Бо я слабка, я не воїн Спарти,
Підступна доля тасує карти.
Відповідай же, чого я варта?
Рятуй, мій друже!
[b]© Любов Козир, 2015[/b]
__________________________
Фото - © Евгенія Литовченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2015
автор: Любовь Козырь