Стоїмо на краю
під очима асфальт
І там десь у раю ти мене зустрічай
Я тримаю тебе за долоні
Ти згасаєш як серпень - поволі
Вже нема перешкод
ми стрибаємо вниз
Я - твій перший пілот
ти – останній каприз
Нам услід посміхається вітер
і знімає прострелений кітель
Там
де земля – малює нас немовля
Там
де ти зник – тане у морі твій крик
Там на краю колись тебе обійму
І украду
у смерті тебе я вкраду
Телеграми могил висилає життя
і кого я любив - більше поруч нема
Смерть завжди забирає найкращих
Смерть – притулок невдах і пропащих
Серед всіх кладовищ я тривожно молюсь
Якщо виживу я – то одразу нап’юсь
Запрошу на застілля і Бога
І впаду на траву від знемоги
На колінах стою
як в руїнах міста
І молитву свою нам шепоче весна
Сірим снігом підведені очі
Вона плаче
вона вже не хоче
Тільки я ще живий
струни не розірвав
Почуття
як повій – на панелі продав
По воді я крокую босоніж
Ти не вернешся і не потонеш
збірка "Небесний оркестр"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619569
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.11.2015
автор: Валентин Терлецький