У дворі - листопад,на вікні - водяні його знаки,
і даремно у дощ хоч на когось чекає стілець:
я - самотня,така,що мене уникають й собаки,
боячись,що і їхню надію зведу нанівець.
Увімкну програвач,і Шопен роз'ятрить мої рани,
знаю купу причин ненавидіти власний наїв...
Я - самотнє авто,заблукале в нічному тумані,
й зіржавілі останки відлякують всіх водіїв.
А була ж я - як день,що зістриибував весело з ганку.
Як чекали мене,як любили,складали пісень!..
Опущу жалюзі і проплачу до самого ранку,
фільм життя перегляну й дізнаюсь - скінчилося все.
А наплачусь - озвусь до кота і до квітів,до хати,
я - самотня,отож,божевілля як втіху приймай.
І насупиться фото весільне,де мама і тато,
і помоляться Богу за мене й мій втрачений рай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619492
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 08.11.2015
автор: Любов Матузок