***
Проз тінь безсилля -
вістрям золотим.
І мус мовчати,
бо інакше - страта.
Притримуєш напівзотлілі врата,
А я вже не збанована за тим!
А я вже відгоріла,
тільки луг
Лишився десь у венах почорнілих.
Осіннє сонце ластиться невміло,
Як пес бродячий, до нічийних рук.
Шкода його,
та вето протиріч
Сьогодні ще не введене у дію.
І я тобі перечити не смію,
Стікаю долі з непритомних пліч.
Стікаю на підлогу,
крапля-друга...
І стіни розступаються вгору.
Лиши мені сей простір на пору,
Коли все тіло сковує недуга.
Коли свідомість печена тавром,
А відступити вже немає права...
Проз тінь безсилля бестія лукава
Втикає у плече їдке перо...
(2.11.15)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617856
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2015
автор: Леся Геник