Гроза наповнює все небо,
Це є журба його за сонцем.
Воно сумує через тебе,
Бо ти сховалось за віконцем.
Та небо хмуриться від болю,
Воно кричить, ричить із громом.
І що ж така це за не доля?
Та сонця все нема за домом.
Асфальт заповнюють краплини,
Це небо плаче гірким градом.
За сонце, що нема години,
Хмарки всі стали водоспадом.
Як тільки небо перестало
Вмивати світ своїми слізьми.
Нарешті сонце визирало
І обіймало небо в призмі.
А щоб загладити провину
У подарунок є веселка.
Те небо все таки простило
Та пам'ятало про помилку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617673
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.11.2015
автор: Olesia Bellamy