Сон.

                         [i][b]  [color="#d11b1b"]  Донце,-  по  сленгу  рибалок…[/color][/b][/i]

[i][b][color="#1f8c8c"]Літній  день  поступово  згаса,-
Він  хмариночку  випив  до  донця…
Червоніє  піщана  коса,
Загорілись  маленькі  віконця…

Десь  за  ними  -  солоні  вітри
Гонять  хвилі  в  безкрайні  стихії…
Ти  не  буйствуй,  уяво,  замри,-
Спалять  душу  розбурхані  мрії…

Афродіта  із  моря  іде,-
Промайнув  силует  за  віконцем…
Краще  неї  немає  ніде,
Тло  туніки    пронизане  сонцем…

Називає  мене  на  ім'я
І  веде  на  уквітчане  ложе…
Відкрив  очі,-  це  ж  радість  моя,-
Без  якої  вже  жити  не  зможу…

Не  богиня,-  та  ложе  її
Завше  вкрито  чуттів  пелюстками...
ЇЇ    чари  і  руки  мої,-
Це  місточки  любові  між  нами…

Будувались    -  на  тлі  полонин,-
Де  духмяні  пригнічені  трави…
Не  злічити  гірських  тих  годин
Та    морської  пестливої  кави…  
[/color]
[/b][/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617473
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2015
автор: Янош Бусел