Зростали верби понад Стиром,
Листочки мила річенька,
Пишалась мати завжди сином,
Гляділа, наче вишеньку...
І виріс син, пішов в життя,
Доля дала доріженьку,
Слав рідку вісточку здаля,
Та не томились ніженьки.
І раптом, наче грім з небес,
Матуся захворіла!
Верби сплели гілля навхрест,
А мати вмить згоріла…
Додому соколом летів,
Став в хаті на коліна,
Лише тепер він зрозумів,
Що втратив ту - єдину.
І сльози полились з очей,
Біль розривала груди,
Цей біль його тепер пече,
Він завжди з ним і всюди.
А верби знай ростуть собі,
Листочки миє річенька,
Могила виросла в селі,
Лишилась з біллю вишенька.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617301
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2015
автор: Віталій Назарук