Ой, піду я до струмочка - на кладочці стану,
Покохала, милувала - не введи в оману.
Цілувала карі очі, пила солод згуби,
Упивалась, не питала, чи нема отрути.
Чи ж то любить її щиро, чи тільки сміється,
Припадає до личенька, а серденько б’ється.
Тепло ллється з грудей в груди, щем обдає душу:
"На війну йду, не тривожся, я, там, бути мушу."
Біжить струмок між камінням, журчить щось листочку,
Відпустила, не прохала дати їй відстрочку.
Без милого зустрічає вечір під вербою,
Летять мрії в край далекий, стоїть самотою.
30.10.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2015
автор: Валентина Ланевич