Коли ти ніжно пестиш руками,
я забуваю, що стала доросла.
Моя голубонько, рідная мамо!
Пробач мені те коротке волосся.
Все пам'ятаю: як вчила читати,
табличка множення, додавання.
Як ми малими сварились з братом,
а ти карала дзвінким мовчанням.
Пробач, я той егоїст проклятий,
що заважає нормально жити.
Пробач і ти, милий, добрий тату!
Пекучий біль треба пережити.
Прости, живу далеко від дому,
вас обіймаю, на жаль, думками.
Сім довгих років дарую втому,
а каяття - римованими рядками.
На серці камінь - сказати мушу,
бо є тривога - велика сила.
Запала дівчина мені в душу.
Я покохала її, полюбила.
Так, полюбила її, покохала
Пробач, без розуму і без Бога,
я не змогла забуть, не змовчала.
І хай лиш в пекло мені дорога.
Коли ж вам сором, я заміж вийду
щоб тільки злі язики мовчали.
Ні! Краще в клітку, сніданком тигру!
Не муки це, більші серця рани.
Пробач, мамусю, зі мною тяжко:
Не заслуговую на повагу.
Любов свою набираю в чашку,
усім гріхам вона в перевагу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2015
автор: Анна Мироненко