За знижками не відчуваємо проблем.
Душа завжди так хоче щастя і тепла.
Немовби воду сушимо вогнем,
Лиш каплі залишИлись на краю стебла.
Так хочеться тихенько відпочити,
Щоб зайві люди не ходили біля тебе,
Бо через них ти часом вже й не можеш жити,
Але ще дивишся в безкрає небо.
З дерев зриваємо пожовкле листя.
Що на душі, що наяву – дощі,
Та голова, чомусь, думками чиста,
Хоча подо́вгу думаєш вночі,
Чекаєш щастя, наче вічністю блукаєш,
І намагаєшся забути всю біду,
І пальцями очей його торкаєш,
І хочеш розтопити кригу ту тверду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616477
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.10.2015
автор: AnastasiaSlobodianiuk